Що таке Де-І?
«Кожна дитина має рости у сім’ї» – здається, це твердження ні в кого не викликає заперечень. Та деякі діти позбавлені цього права. Вони ростуть в інституційних закладах – будинках дитини, інтернатах, пансіонатах.
Вважається, що дітей там «рятують» від поганих батьків. Насправді ж 80% дітей потрапляють у заклади через бідність, хвороби чи інвалідність – свої або батьків.
Для того, щоб підтримати батьків у складні часи та зберегти сім’ю для дитини в Україні відбувається реформа з деінституціалізації (скорочено – Де-І чи ДІ) або ж реформа системи догляду та підтримки дітей.
“Інтернатна система не формує емоційно-психологічної стійкості. Про що ми можемо говорити, про яку хімію і математику, якщо дитина просто приходить на пару, вона не розуміє, що вона робить в цьому світі, що робить на цьому уроці?” -
Кирило Невдоха
Проте досі в нашій країні інституційна система не реформована, а 21 345 дітей постійно живуть в інтернатах. З них лише 25% – діти, які позбавлені батьківського піклування.
Як це стосується мене
Під час війни неможливо спрогнозувати чи не опиниться ваша дитина в інтернаті, чи не отримає вона інвалідність, чи не втратите ви джерело доходу. Все це робить сім’ю більш вразливою до життєвих криз. Ще сьогодні ми впевнені, що соціальні послуги нам не потрібні, а вже завтра все може змінитися.
Є у вас діти чи нема – проблема інтернатів стосується кожного. Бо в інституційні заклади потрапляють не лише малюки, а й дорослі люди з інвалідністю, люди літнього віку – 41 тисяча дорослих, що вже потрапили в інституції та понад 48 тисяч дітей з інвалідністю та без, що живуть в інтернатах цілодобово.
А за останні десять років війни збільшилась й кількість людей з інвалідністю з-поміж ветеранів та ветеранок. За наявними даними, від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну до березня 2023 року статус людини з інвалідністю оформив 2041 військовослужбовець. За попередні 8 років війни такий статус отримали 26 744 людей.
Не говорячи вже про те, що неможливо відгородитися парканом від усіх, кому не пощастило мати стабільне життя, а кожна занедбана дитина має ризик вирости занедбаним дорослим з ризиком для суспільства і навантаженням на соціальний бюджет.
Поширеною є думка, що дітям-сиротам та дітям з інвалідністю краще в інтернатах, але це не так. Нікому там не краще. Дітям, як і дорослим, потрібне не лікування, а можливість жити звичайним життям без бар’єрів, мати дитинство, соціалізуватися, навчатися разом з іншими та мати змогу працевлаштуватися згодом.
Ми завжди прагнемо знайти просте розв’язання складних проблем. Тому багато небайдужих людей збирають солодощі та подарунки для дітей, що перебувають в інтернатах, втім це не приводить до гарних наслідків. Для тих, що дійсно вмотивовані змінювати дитяче життя, є кілька варіантів. Але треба буде вкласти значно більше сил та ресурсів.
- Хочете допомогти дитині – допоможіть її сім’ї. Поряд з вами можуть жити сім’ї в скруті, що мають дитину з інвалідністю чи нейровідмінністю. Або ж хтось створив дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) чи виховує прийомних дітей. Можливо бабуся чи дідусь по сусідству опікуються онуками за відсутності батьків. Усім їм теж потрібна допомога, щоб не виникло ситуації, коли дитину доводиться віддавати в інтернат.
- Наставництво – кожен дорослий може офіційно стати наставником для дитини в інтернаті. Це не спонсор, наставник не замінює матір чи батька. Ця людина має стати другом дитині та допомогти їй підготуватися до самостійного життя після випуску із закладу. Наставник має раз на тиждень відвідувати дитину в інтернаті, цікавитися її життям та ділитися своїм життєвим досвідом. А також може підтягнути в знаннях.
- Є й інші варіанти допомоги дитині. Прийняти її у свою родину — всиновити. Або ж взяти дитину тимчасово – оформити опіку, створити прийомну сім’ю чи дитячий будинок сімейного типу. Це різні сімейні форми виховання (СФВ), про які розповідаємо у презентації на сайті “Української мережі за права дитини”.
Реформа потрібна нашій країні й у часи війни. За результатами досліджень лише 10% випускників інституційних закладів інтегруються в суспільство. Тобто, значна частина дітей, вихованих в інституційній системі, не бере участі у житті громади, через брак освіти та навичок не може працювати та платити податки, жити повноцінним життям без бар’єрів. Це проблема втрати людського капіталу, який країна втрачає через війну.
Зараз багато українців виїхало за кордон – понад 4 мільйони українців отримали тимчасовий прихисток у Європі. І вони бачать, якого рівня можуть бути соціальні послуги для сімей, як ці послуги вони працюють поза інтернатом. Якщо ми хочемо, щоб люди поверталися, ми маємо забезпечити гідні соціальні послуги. Без реалізації реформи Де-І, зокрема зміни системи догляду за дітьми, є ризики, що наша країна не стане членом ЄС. Адже це одна з рекомендацій Єврокомісії для України на 2024 рік.
Створення соціальних послуг у громаді створює більше можливостей для її мешканців.
З одного боку це призведе до збільшення робочих місць. З іншого – вивільнить час і ресурс батьків, що раніше не могли працювати, бо самотужки тягли тягар турботи за дітьми.
Коли дитина з інвалідністю чи особливими освітніми потребами зможе відвідувати інклюзивну групу в дитсадку чи інклюзивний клас у школі, буде отримувати послугу денного догляду чи підтриманого проживання, їхні батьки зможуть ходити на роботу.
Чим більше грошей люди заробляють і витрачають, тим більше податків сплачують місцеві підприємства, а це, своєю чергою, позитивно впливає на добробут усієї громади.
Громади, де є робота, соціальні послуги, вищий загальний рівень життя , люди обиратимуть як більш сприятливі для життя і ведення бізнесу.
Під час війни неможливо спрогнозувати чи не опиниться ваша дитина в інтернаті, чи не отримає вона інвалідність, чи не втратите ви джерело доходу. Все це робить сім’ю більш вразливою до життєвих криз. Ще сьогодні ми впевнені, що соціальні послуги нам не потрібні, а вже завтра все може змінитися.
Є у вас діти чи нема – проблема інтернатів стосується кожного. Бо в інституційні заклади потрапляють не лише малюки, а й дорослі люди з інвалідністю, люди літнього віку – 41 тисяча дорослих, що вже потрапили в інституції та понад 48 тисяч дітей з інвалідністю та без, що живуть в інтернатах цілодобово.
А за останні десять років війни збільшилась й кількість людей з інвалідністю з-поміж ветеранів та ветеранок. За наявними даними, від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну до березня 2023 року статус людини з інвалідністю оформив 2041 військовослужбовець. За попередні 8 років війни такий статус отримали 26 744 людей.
Не говорячи вже про те, що неможливо відгородитися парканом від усіх, кому не пощастило мати стабільне життя, а кожна занедбана дитина має ризик вирости занедбаним дорослим з ризиком для суспільства і навантаженням на соціальний бюджет.
Поширеною є думка, що дітям-сиротам та дітям з інвалідністю краще в інтернатах, але це не так. Нікому там не краще. Дітям, як і дорослим, потрібне не лікування, а можливість жити звичайним життям без бар’єрів, мати дитинство, соціалізуватися, навчатися разом з іншими та мати змогу працевлаштуватися згодом.
Ми завжди прагнемо знайти просте розв’язання складних проблем. Тому багато небайдужих людей збирають солодощі та подарунки для дітей, що перебувають в інтернатах, втім це не приводить до гарних наслідків. Для тих, що дійсно вмотивовані змінювати дитяче життя, є кілька варіантів. Але треба буде вкласти значно більше сил та ресурсів.
- Хочете допомогти дитині – допоможіть її сім’ї. Поряд з вами можуть жити сім’ї в скруті, що мають дитину з інвалідністю чи нейровідмінністю. Або ж хтось створив дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) чи виховує прийомних дітей. Можливо бабуся чи дідусь по сусідству опікуються онуками за відсутності батьків. Усім їм теж потрібна допомога, щоб не виникло ситуації, коли дитину доводиться віддавати в інтернат.
- Наставництво – кожен дорослий може офіційно стати наставником для дитини в інтернаті. Це не спонсор, наставник не замінює матір чи батька. Ця людина має стати другом дитині та допомогти їй підготуватися до самостійного життя після випуску із закладу. Наставник має раз на тиждень відвідувати дитину в інтернаті, цікавитися її життям та ділитися своїм життєвим досвідом. А також може підтягнути в знаннях.
- Є й інші варіанти допомоги дитині. Прийняти її у свою родину — всиновити. Або ж взяти дитину тимчасово – оформити опіку, створити прийомну сім’ю чи дитячий будинок сімейного типу. Це різні сімейні форми виховання (СФВ), про які розповідаємо у презентації на сайті “Української мережі за права дитини”.
Реформа потрібна нашій країні й у часи війни. За результатами досліджень лише 10% випускників інституційних закладів інтегруються в суспільство. Тобто, значна частина дітей, вихованих в інституційній системі, не бере участі у житті громади, через брак освіти та навичок не може працювати та платити податки, жити повноцінним життям без бар’єрів. Це проблема втрати людського капіталу, який країна втрачає через війну.
Зараз багато українців виїхало за кордон – понад 4 мільйони українців отримали тимчасовий прихисток у Європі. І вони бачать, якого рівня можуть бути соціальні послуги для сімей, як ці послуги вони працюють поза інтернатом. Якщо ми хочемо, щоб люди поверталися, ми маємо забезпечити гідні соціальні послуги. Без реалізації реформи Де-І, зокрема зміни системи догляду за дітьми, є ризики, що наша країна не стане членом ЄС. Адже це одна з рекомендацій Єврокомісії для України на 2024 рік.
Створення соціальних послуг у громаді створює більше можливостей для її мешканців.
З одного боку це призведе до збільшення робочих місць. З іншого – вивільнить час і ресурс батьків, що раніше не могли працювати, бо самотужки тягли тягар турботи за дітьми.
Коли дитина з інвалідністю чи особливими освітніми потребами зможе відвідувати інклюзивну групу в дитсадку чи інклюзивний клас у школі, буде отримувати послугу денного догляду чи підтриманого проживання, їхні батьки зможуть ходити на роботу.
Чим більше грошей люди заробляють і витрачають, тим більше податків сплачують місцеві підприємства, а це, своєю чергою, позитивно впливає на добробут усієї громади.
Громади, де є робота, соціальні послуги, вищий загальний рівень життя , люди обиратимуть як більш сприятливі для життя і ведення бізнесу.
Чому це важливо для дітей?
Що це означає?
Мешканці інституційних закладів:
Історії
Дослідження
Куди подінуться діти?
Деінституціалізація (Де-І) часто асоціюється виключно із закриттям інституційних закладів і це може лякати. Закриття інституцій без відповідної підготовки справді матиме катастрофічні наслідки. Але на Де-І варто дивитися з погляду розбудови системи, в якій просто не буде потреби в таких закладах.
Дітей не мають повертати у непідготовлені громади, де про них не будуть дбати та де не створені умови для їх безпеки й розвитку. Тож спершу на місцях потрібно створити систему якісних соціальних, освітніх, медичних та реабілітаційних послуг. А також розбудувати мережу тих, що ці послуги може надавати, відповідно до потреб людей.
Якщо інтернатні заклади й будуть існувати, то це мають бути відкриті заклади, інтегровані в життя громади.
Але поки що в Україні найвищий показник рівня інституціалізації дітей серед країн Європи. Близько 1,4% усіх українських дітей живуть чи навчаються в інтернатах. І у більшості з цих дітей є батьки чи опікуни, що потребують підтримки.
Куди подінуться працівники?
Більшість інтернатів, що Україна отримала у спадок з радянських часів – велетенські будівлі, де можуть жити до 300 дітей. І ці заклади часто є чи не єдиними великими установами в громаді. Там роками, десятиліттями працюють ті, що живуть у цьому ж селі чи місті. Що вони робитимуть, якщо діти повернуться до своїх сімей, будуть влаштовані в прийомні сім’ї, а заклад розформують? Досвід трансформації закладів доводить: попит на спеціалістів, що вміють працювати з дітьми, залишиться.
Наприклад, психолог чи реабілітолог може працювати приватно, але вже самостійно визначатиме свій графік, свою спеціалізацію й обсяг роботи. Так само як і няня із закладу може працювати нянею в сім’ї, але лише з однією дитиною, а не кількома.
Спеціалісти можуть об’єднатися і зареєструватися в Реєстрі надавачів соціальних послуг, а їхня робота буде оплачуватися коштом самих батьків, як отримувачів послуг, або ж державою чи міжнародними донорами. Таке переформатування знижує вигоряння, дає можливість бачити результати своєї роботи й отримувати вдячний зворотний зв'язок від батьків. Як наслідок, це впливає на зростання заробітків та задоволеності роботою.
Що робити, якщо батьки не можуть доглядати за дитиною
Як гадаєте, який страх мають усі українські батьки?
Відповіді на запитання – що буде з дитиною, якщо з нами, батьками, щось трапиться. І саме реформа Де-І (системи догляду та підтримки дітей) має створити таку систему, щоб це питання зникло. Щоб усі дорослі знали, що дитина за будь-яких обставин перебуватиме в безпеці, поряд з дорослими, що про неї потурбуються.
Навіть якщо ви втратите роботу, житло, захворієте, або якщо хтось із вашої сім’ї отримає інвалідність і потребуватиме цілодобового догляду – у вас не заберуть дитину. Для цього в кожній громаді створюються соціальні послуги, що відповідають на запит її мешканців, і покликані допомогти вам пережити складний період.
У ситуації, якщо батьки тимчасово не можуть доглядати за своїми дітьми (наприклад, мають пройти тривале стаціонарне лікування) у пригоді стануть патронатні вихователі. У крайньому разі дитині знайдуть опікунів з-поміж родичів або ж прийомних батьків.
Якщо дитина вже в інтернаті – що буде з нею? Її просто повернуть додому?
Перш ніж закривати заклади й повертати дітей, мають бути створені умови як удома, так і в громаді. Наявність необхідних послуг, належна соціальна підтримка для сім’ї, готовність батьків опікуватися дитиною — лише за таких умов дитину можна повернути до сім’ї. Якщо батьки не спроможні піклуватися про неї, відповідні служби почнуть процедуру позбавлення батьківських прав, з подальшим влаштуванням дитини в сімейну форму виховання. Адже кожна дитина для гармонійного розвитку має рости в сім’ї.
Куди дівати дітей, які вже в інтернаті
Перш, ніж закривати заклади і повертати дітей, мають бути створені умови: вдома і в громаді. Наявність необхідних послуг, належна соціальна підтримка для сім’ї, готовність батьків опікуватися дитиною - лише за таких умов дитину можна повернути у сім’ю. Якщо батьки не спроможні піклуватися за нею - відповідні служби почнуть процедуру позбавлення батьківських прав з подальшим влаштуванням дитини в сімейну форму виховання. Адже кожна дитина для гармонійного розвитку має рости у сім’ї.
