Яка альтернатива інституціям?

Головна
Яка альтернатива інституціям?

Історія створення

Історично інтернати виникали у відповідь на історичні та соціальні події у світі, зокрема й на території сучасної України. А саме, як:

Відповідь на шалене зростання сирітства внаслідок світових війн. Водночас були регіони, де осиротілим дітям давали прихисток родичі або хрещені, що ставали їхніми опікунами, зокрема на Заході України.

Спроба перевиховання дітей “ворогів народу” і виховання “радянської людини”.

“Це означає, всіх діточок взяти в інтернат, всіх дітей від народження до закінчення освіти взяти на державне утримання, всіх стариків від такого-то віку – забезпечити всім..." (Микита Хрущов, перший секретар ЦК КПРС (1953-1964). З виступу на президії ЦК КПРС 14 грудня 1959 р.)

Спроба піклування про дітей, що тікають з дому. В 90-ті роки минулого століття після років економічної стабільності багато сімей стикнулися з бідністю та розчаруванням у житті. Гуртки та секції, що займали дітей після школи, занепали. Разом з тим зріс рівень злочинності, на вулиці хлинули наркотики та “легкі” гроші. Все це призвело до занедбаності дітей, що тікали з дому в пошуках кращого життя чи якомога далі від домашнього насильства.

“Інтернат — це місце, куди відправляють дітей за погану поведінку батьків» — Дмитро, 7 років.

Та чи дійсно подібні заклади приносять користь? Дивіться більше у відео

Будинок дитини, інтернат, пансіон, спецшкола – в чому різниця?

Так, багато різних назв! Це все те саме чи різне?
Всі ці назви об’єднує одне: інституційна культура виховання. Тож, щоб не перелічувати всі їхні види, зазвичай їх називають інституційними закладами.

Будинки дитини — це заклади для дітей від народження до 6 років. До таких закладів потрапляють діти-сироти, діти, яких залишили в пологових будинках, діти, яких вилучили з сімей через неспроможність батьків доглядати за ними чи через домашнє насильство.

МІФ — заклади потрібні для сиріт.

ПРАВДА: лише 19 % дітей у закладах є сиротами.

Дитячі будинки-інтернати — для дітей з інвалідністю та порушеннями розвитку, що потребують постійного догляду. За даними експертів, половина вихованців таких інституцій влаштовані туди за заявами власних батьків.

17,3% з усіх дітей в інституціях мають інвалідність, усі інші — звичайні діти, чиї батьки через різні обставини не здатні забезпечити їм гідне піклування і виховання в родині.

Інтернати, школи-пансіони — це заклади, куди дітей влаштовують начебто задля освіти, хоча її рівень там надзвичайно низький. В цих закладах діти можуть жити до 18 років. Серед вихованців цих закладів є діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти з інвалідністю та діти з сімей вимушених переселенців. Проте, з чим би дитина не звернулася до інституційного закладу — за медичними, освітніми чи соціальними послугами, вона має право ночувати вдома.

Інституції стали місцем, де можна приховати деякі соціальні проблеми громади. Значна кількість дітей (до 80%) потрапили туди саме через соціальні чинники: бідність, інвалідність дитини чи одного з батьків, їхню неспроможність піклуватися про дітей. А, разом з освітніми послугами (зокрема групи подовженого дня, харчування в школі, позашкільні гуртки), соціальні послуги можуть повністю закрити потреби сімей з дітьми, тож потреба в інституційних відпадає.

Більше про інтернатну систему та шкідливий вплив життя в інтернаті розповідаємо у відеокурсі УМПД. Ознайомитися з ним можна тут.

А що натомість?

Соціальні послуги та сімейні форми виховання

Саме для того, щоб сім’ї з дітьми отримували належну підтримку, і створюються соціальні послуги за місцем проживання родини. А сімейні форми виховання допоможуть виховувати дітей в родині, а не в закладі (якщо, наприклад, дитина опинилась без батьківського піклування).

Раннє втручання

Послуга раннього втручання надається дітям із порушеннями розвитку або ризиком виникнення таких порушень від народження до 4 років. В цьому віці мозок найбільш пластичний і це – так зване “вікно можливостей”, щоб мінімізувати вплив порушень на подальше життя дитини. Команда фахівців працює з усією сім’єю, щоб створити для дитини такі умови, в яких вона може реалізувати та розвивати свій потенціал.

Більше про раннє втручання читайте на сайті УМПД у першій та другій статті.

Денний догляд за дітьми з інвалідністю

Це базова соціальна послуга, що надається дітям з важкими комплексними порушеннями, що не відвідують навчальні заклади, від 3 до 18 років. Діти мають можливість спілкуватися, отримують навички самообслуговування, ази майбутньої зайнятості. Ця послуга хоч і створена передусім для дітей, насправді ж має вплив на всю сім'ю, адже внаслідок інвалідності вся сім’я потрапляє в соціальну ізоляцію. Маючи надійний догляд за дітьми, батьки можуть повноцінно зосередитися на своїй роботі або виділити час для відпочинку. Якщо в сім'ї є інші діти, батьки можуть приділити їм більше індивідуальної уваги, а також провести час із партнером.

Якщо такої послуги в громаді немає, потрібно звернутися до фахівця із соціальної роботи до Центру надання соціальних послуг або Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, що має оцінити потреби сім’ї.

Підтримане проживання

Підтримане проживання — можливість для дітей з інвалідністю дорослішати та бути корисними громаді, а не жити ізольовано в інституціях для дорослих. В спеціальному будинку чи квартирі молодь і дорослі з інвалідністю живуть самостійно, але під наглядом асистентів, що навчають і допомагають опанувати життєві навички, такі, як ходити в магазин, вести бюджет і домашнє господарство, дотримувати індивідуальної гігієни тощо. Це не лише дає можливість людям з інвалідністю соціалізуватися і працювати в міру можливостей, а й приносить користь всій громаді. Це також дає можливість батькам людей з інвалідністю відновити баланс у власному житті, знаючи, що їхні дорослі діти отримують належну підтримку та можливість жити самостійно.

Це далеко не всі соціальні послуги, доступні в громадах, що мають полегшити життя сімей із дітьми й відповідати на їхні запити й соціальні виклики.

Патронат над дитиною

Це комплексна послуга, що передбачає тимчасовий догляд, виховання та реабілітацію дитини в сім’ї патронатного вихователя. Її можуть отримати діти на період подолання батьками складних життєвих обставин та на період ухвалення рішення щодо подальшої долі дитини (усиновлення, влаштування до прийомної сім’ї, ДБСТ, під опіку тощо), якщо неможливо повернути дитину в сім’ю.

Дивіться презентацію про послугу, що підготували ГС «Українська мережа за права дитини» спільно з МБО «Партнерство “Кожній дитині”».

Сімейні форми виховання (СФВ)

Основна мета СФВ — створити для дітей умови, де вони можуть отримати любов, підтримку та індивідуальну увагу, що складно забезпечити в інтернатах. Це дає дітям шанс на нормальний розвиток, допомагає їм краще підготуватися до дорослого життя і зберегти емоційне здоров’я. СФВ можуть бути:

Усиновлення — коли дитину приймають в сім’ю, як рідну.
Опіка чи піклування — коли дитину беруть під опіку (опіка від 14 років до 18 років називається піклуванням).
Прийомна сім'я — сім'я, яка бере до 4-х дітей на виховання, але не усиновлює їх.
Дитячі будинки сімейного типу — це сім’ї, де пара чи самотній дорослий виховує не тільки своїх, але й прийомних дітей, створюючи комфортне домашнє середовище для дітей (від 5 до 10 загалом).

Більше про інші соціальні послуги для сімей із дітьми читати тут. А про сімейні форми виховання можна дізнатись в презентації фахівців УМПД та на сайті "Україна для кожної дитини".