Соціальна програма “Муніципальна няня” – питання та відповіді

На минулому тижні відбувся вебінар “Нові можливості програми “Муніципальна няня” для сімей ВПО та прифронтових територій”.  Лектором виступив Максим Наімов, державний експерт експертної групи з питань розвитку системи надання соціальних послуг Директорату соціальних послуг Міністерства соціальної політики України. 

Далі, відповіді на питання, що поставили учасники заходу до та після вебінару. 

Як працює програма «муніципальна няня»?  

Це компенсаційна програма: спершу батьки чи опікуни самостійно оплачують послуги няні, а потім їм компенсують суму чи частину витрат. Тобто батьки (офіційні опікуни) мають самі знайти муніципальну няню, оформити з нею договір та віднести документи у найближче управління з питань соціального захисту населення (УСЗН). 

Хто може отримати компенсацію? 

У 2022 році з початком повномасштабного вторгнення переглянули категорії людей, що можуть подати заявку на компенсацію. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 664 «Деякі питання відшкодування вартості послуги з догляду за дитиною «муніципальна няня» на період воєнного стану та протягом трьох місяців після його припинення або скасування», це дитина: 

  • з інвалідністю до 6 років або які мають тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитиною до шести років, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність;
  • до 6 років, батьки якої є особами з інвалідністю I чи II групи і на законних підставах проживають на території України та уклали договір з муніципальною нянею.
  • до 3 років, якщо один із батьків, опікунів є внутрішньо переміщеною особою (ВПО);
  • до 6 років, які разом із батьками, опікунами проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, де неможливо забезпечити відповідно до рішень військових адміністрацій та органів місцевого самоврядування функціонування закладів дошкільної освіти, необхідних для реалізації державних гарантій забезпечення безпечного освітнього процесу в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану (особливого періоду).

Чи можливо отримати компенсацію по догляду за дитиною з особливими освітніми потребами (ООП)? 

Якщо дитина до 6 років і заявник відповідає одній з категорій – то можна подавати документи на оформлення компенсації. Проте суто наявність ООП не може бути підставою для надання послуги “муніципальна няня”. 

Якщо у громаді немає місць у садочку? Чи можна скористатися цією послугою й оплатити няню? 

На жаль ні.  Послуги муніципальної няні можуть компенсувати тільки якщо це прифронтова територія і садочки не працюють. 

Яку суму можна отримати? 

На сьогодні – 7100 гривень (або  42,6 гривні на годину). Це розмір мінімальної заробітної плати на 1 січня  2024 року. 

 Чи є обмеження по доходу заявників? 

Ні. Єдина вимога – заявник має випадати тим критеріям, які вказані вище. 

Якщо у сім’ї двоє дітей до 6 років (вказаних категорій), то чи можна отримати компенсацію на двох дітей? 

Наразі ні. Але фахівці працюють над цим питанням, щоб можна було оформити компенсацію родині за двох і більше дітей.

 Хто може стати «муніципальною нянею»?  

Мама, батько, бабусь чи дідусь, старші діти та інші родичі першого ступеню спорідненості  – не можуть бути “муніципальною нянею”. Цю послугу можуть надавати тільки:

  • фізичні особи-підприємці (ФОП) вказавши у класифікаторі вид економічної діяльності (КВЕД) 97.00 та 88.91. При цьому не важлива група оподаткування.
    Але ФОПи можуть одночасно доглядати за трьома дітьми.
  • юридичні особи (КВЕД 78.2, 85.10) – няня вже офіційно може доглядати одночасно за 6 дітьми і робити це дозволяють за адресою, визначеною муніципальною нянею, або за однією з адрес проживання дітей за письмовою згодою батьків всіх дітей, про що зазначається в договорі.

Де знайти «муніципальну няню»?  

Міністерство соціальної політики України тільки планує створити реєстр “муніципальних нянь”. Поки батькам можна подивитись у Реєстрі фізичних та юридичних осіб – хто з них має потрібні КВЕДи.  

Які документи потрібні для оформлення компенсації? 

  • копії документів дитини (свідоцтво про народження тощо);
  • заява про надання компенсації послуги “муніципальна няня”;
  • заява про перерахування коштів для компенсації послуги «муніципальна няня» із зазначенням рахунка в установі банку, вибраного заявником послуги;
  • копія договору між заявником послуги “муніципальна няня” та муніципальною нянею;
  • документи, що підтверджують витрати на оплату муніципальній няні вартості послуги «муніципальна няня», сплаченої заявником послуги «муніципальна няня» (виписка з банківського рахунка, касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція) за місяць, в якому подано заяву.

Додатково: для ВПО та прифронтових територій 

  • документ з основного місця роботи батьків, опікунів, що підтверджує зайнятість кожного з них та неперебування їх у відпустці для догляду за дитиною;
  • довідка про сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-7) (для фізичних осіб — підприємців), довідки про перебування на обліку в статусі безробітного у центрі зайнятості (для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку як безробітні);
  • ваучер з центру зайнятості для підтримання конкурентоспроможності деяких категорій громадян на ринку праці або довідки з місця проходження навчання/перепідготовки/підвищення кваліфікації (для внутрішньо переміщених осіб);
  • рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради про припинення діяльності закладів дошкільної освіти).

 

Переглянути запис вебінару можна тут.  

 

Захід провела Громадська спілка “Українська мережа за права дитини” в межах проєкту “Розвиток, впровадження та підтримка ефективних політик сейфґардінг серед членів Української мережі за права дитини та поза нею” за фінансової підтримки Terre des hommes Deutschland.  

Як 29-річна незаміжня дівчина взяла під опіку трьох маленьких дівчат

Свого часу Олена Фурдь з Мукачево не знала, що одинокі жінки або чоловіки можуть створити прийомну сім’ю і взяти на виховання дитину, так само як і сімейні пари. Сьогодні Олена, 29-річна незаміжня й енергійна жінка, взяла під опіку трьох маленьких дівчат і ділиться з іншими жінками, як втілити таку мрію в реальність. Далі – пряма мова Олени. 

Однієї немає? Давайте трьох!

У квітні, напередодні мого 29-річчя, я вперше дізналась, що самотня людина може взяти дитину на виховання. До того я думала про це не раз. Але як і всі мої знайомі, вважала, що це можливо тільки у шлюбі.

Як і більшість, я вважала, що можна прийти до дитячого будинку, подивитися на діток і обрати ту дитину, з якою подружилась. Тепер знаю, що спочатку треба звернутися до служби у справах дітей, зібрати всі необхідні документи, пройти спеціальні курси, після того вказати в анкеті, дитину чи дітей якої статі, якого віку я хотіла б забрати у прийомну родину. І тільки після того запропонують варіанти анкет. Але тоді цього я не знала.

Раніше я  приходила до місцевих інтернатів як волонтерка – займалася з дітьми, допомагала вчити уроки, а сама знайомилася з ними та приглядалася. Хотіла взяти тільки дівчинку. Я розумію їх потреби, у мене є сестрички. Хотіла одну, не знала тоді, що діти переважно попадають до закладів сімейними групами, тобто з братами та сестрами. Знайти одну дитину в цьому закладі було нереально.

Займалася я з дівчатами від 5 років і у кожної дівчинки питала: «Скільки в тебе братиків, сестричок?». Менш ніж троє ні у кого не було, то я все зважила і вирішила: троє – так троє! Навпаки, веселіше їм буде. Але я більше не готова була брати. І я звернула увагу на Софію, у якої є дві сестрички. Старша, Діана, була в цій же самій групі, то я її теж знала. Ці дівчатка мені дуже сподобалися, і я стала приїздити вже більше до них. А з молодшою Аделіною ми познайомилися вже пізніше.

Прийомна сім’я 

Я пішла до служби у справах дітей та швиденько зібрала документи. Всі думають, що їх довго збирати, але там все просто: ксерокопії паспорта та ідентифікаційного коду, довідки про несудимість, про доходи, про те, що вам є, де жити й розмістити дітей, і медичний огляд у лікарів. Все! От тільки курси аж два місяці чекала, доки група зібралася. По закінченні курсів отримала спеціальну довідку, що можу приймати дітей.

Потрібно було також визначитися із формою сімейного виховання, яку обираєш. Я обрала прийомну родину й могла взяти на виховання від 1 до 4 дітей. Можна також усиновити дітей чи створити дитячий будинок сімейного типу (тоді можна взяти до 10 дітей).

Чому не зупинилася на усиновленні? Тому що держава мені допомагає фінансово, і це дуже для мене важливо. Я працюю на двох роботах і непогано заробляю. Крім того, у мене є ще будиночок, який здаю в оренду. Тобто, я заробляю на себе і на дітей. Але наш світ надто нестабільний, аби взяти таку відповідальність за дітей лише на себе одну і не підстрахуватися.

Виплати від держави не покривають всіх витрат на дітей, але для нас це вагома і стабільна допомога. Це два з половиною прожиткові мінімуми на кожну дитину, що сьогодні складає близько 6 800 гривень. До того, прийомним батькам виплачують по одному прожитковому мінімуму на кожну дитину як зарплату, що теж є важливим.

Після цих формальностей відбувається вже офіційне знайомство з дітьми у спеціальній ігровій кімнаті закладу. Дитячий психолог, юрист дитбудинку, працівник із соціальної служби та вихователь дітей — усі ці фахівці спостерігають, як відбувається контакт між вами та дітьми.

Якщо все нормально, то впродовж 10 днів ви можете відвідувати дітей, щоб краще зрозуміти, чи ви справді готові взяти саме їх. В моєму випадку я вже точно знала, що це мої діти.

Аделіна дивилася на мене очима, повними сліз: «Коли вже ти нас забереш?», а я їх запевняла, що тепер вже точно скоро заберу. І я вже весь час підганяла служби, щоб, нарешті, забрати дітей. Відтоді, як я познайомилася з дівчатами, й до моменту, як забрала їх, пройшло близько трьох місяців: левову частку цього часу я очікувала на початок курсів.

Терпіння та розмови – найкращі друзі мами

І ось настав цей день. Дівчатка забрали особисті речі, яких на трьох був аж один пакет, і ми приїхали додому. Вони, нарешті, заселилися у свої кімнати.

Я дуже ретельно готувалася до їх заселення. Заздалегідь продумувала, хто де буде жити, як зробити максимально комфортні умови. Мене дуже тішило, як вони все роздивлялися, де їх простір, де їх речі, дивувалися. І таке враження, що звикли до нового житла просто одразу. Так ми живемо вже більш як чотири місяці.

Поступово почали проявлятися характери. Молодша Аделіна була дуже мовчазна у закладі, вона ігнорувала всіх малознайомих людей. Тепер гомонить про все на світі – ну не переслухаєш! А ще вона випромінює життєрадісність, часто каже щось кумедне і дотепне. Кажеш: «Поскладай свої речі», вона відповідає: «Мамо, от зараз прям всьо кинула і пішла складати!».

Старшенька Діана не хоче вчитися. Я весь час їй пояснюю, чому це потрібно саме їй. Але часто вона просто жбурляє книжку і все. Вона дуже багато пропустила через дуже складні умови проживання. Читає погано і тепер потрібно наздоганяти. Зараз вона ходить на заняття з англійської мови, бо не знає її взагалі. Доня не бере з собою книжку, забуває зошит. Іноді мої нерви просто на межі! Бо вона дуже здібна, математику добре знає. У інтернаті не вимагали такого інтенсивного навчання, а тут вона мусить напружуватися щодня… Сильно протестує і немає розуміння, навіщо це, якщо можна і так жити. Але терпіння та розмови – то наше все.

Середня, Софія, постраждала найбільше. У її житті попередньому була одна травмуюча подія, і це зупинило її розвиток. У неї він приблизно на п’ять років, хоча їй вже сім. За порадою психолога намагаємося опрацьовувати все поступово і радіти кожному успіху, за допомогою хороших емоцій витісняти погані. Часто вона теж лінується, але пояснення і ще раз пояснення – і ми поступово рухаємося вперед.

Про статус матері-одиначки 

У мене взагалі не було складнощів через це. Чиновники підтримували, казали: «Оце ви чудово придумали — взяти дітей» і йшли назустріч. Складнощі були технічні на курсах для батьків. Бо ситуації, які там моделюють, розраховані переважно на сімейні пари. Але нас, жінок та чоловіка без пари, там було троє таких, то ми просто не робили ці вправи.

Також моїм батькам чужі люди казали: «Як ви це дозволили їй таке зробити, зруйнувати собі життя? Може, цих малих ще можна повернути?»

Але, на щастя, мої батьки адекватні. Вони страшезно люблять дівчаток і суттєво мені допомагають.

Я ж не розумію, як можна жити з такими стереотипами? Моє рішення дуже зважене. Я хочу прожити життя, озирнутися і розуміти, що прожила його не лише у власне задоволення, що зробила щось хороше для інших людей.

Не переживаю, що я одна. Живу так з 18 років, коли з’їхала від батьків і стала винаймати квартиру. Пару років тому мені дістався будинок у спадок від бабусі. Ми з татом самі зробили тут ремонт. І коли я туди заїхала, то невдовзі зрозуміла, що тут занадто багато простору для мене одної. Але з дівчатами цей будинок ожив.

Потрібно було перебудувати не тільки будинок, а й трохи – своє дозвілля, звички. Наприклад, коли я жила сама, то не готувала. Мені було нудно робити це для себе одної. Зараз готую щодня. У вихідні це взагалі і сніданок, і обід, і вечеря.

Щодо розподілення часу, то все це вирішує ретельне планування своїх дій. А також делегування повноважень. Так, було таке, що Аделіна захворіла, і я не могла відпроситися з роботи, бо там теж був дуже важливий день. Тоді мій тато сидів з онукою.

Поділюся лайфхаком: усе необхідне на завтра ми готуємо з вечора: одяг, рюкзаки. Школу обрала найближчу до будинку, садочок – теж дуже близько. Спочатку я завозила дітей до школи та садочка, а ввечері забирала. Тепер зранку я завожу дітей. А забирати їх я делегувала Діані. Після школи вона йде додому, Софія залишається у групі подовженого дня, де зробить уроки, і поїсть, і з дітьми пограється. Діана вдома все робить сама: їсть, ходить на англійську, а потім я їй нагадую, і вона йде за дівчатами до школи та садочка. А там і я невдовзі додому приїжджаю.

У мене є три близькі подруги, у яких діти всі однакового віку, їм по 8 років. Ми часто бачимося. Наші діти добре передружилися між собою. Доки вони граються, то нам, мамам, завжди є, про що поговорити. От нещодавно ходили на пікнік.

Але найчастіше ми ходимо до моїх батьків. Ще у мене є дві сестри, одна з яких зараз за кордоном. Дівчатка сприйняли мою родину одразу дуже добре, дуже скучають, тягнуться до них. Бо своєї люблячої сім’ї у них-то не було.

Аделіна перед тим, як я її взяла, вперше попала до інтернатного закладу. А Софія та Діана – вже були декілька разів. Їх вже забирали від біологічної мами, бо вона не дбала про дітей. Потім вона нібито виправилася, їй дітей повернули. Але потім все знову. Останній раз дівчата рік провели в інтернаті, вона їх так і не навідала. Її позбавили батьківських прав тільки за день до того, як я закінчила курси. Тобто, коли я вперше побачила дівчаток, вони ще були без статусу.

Переваги прийомного материнства

В тому, що я взяла дітей з закладу, а не народила сама, я бачу суцільні переваги. По-перше, перспектива народжувати самостійно викликала у мене купу страхів.

По-друге, кажуть, що всі хочуть новонароджену дитинку. Ні! Старші діти вже самостійні, можуть про себе подбати та допомогти одна одній.

По-третє, дуже багато хто боїться фінансового навантаження. Якщо ти народжуєш дитину або всиновлюєш – це лише твоя відповідальність. А у разі створення прийомної родини тебе страхує держава.

Матеріал підготовлений для womo.ua  в рамках проєкту ЮНІСЕФ в Україні «Турботливі родини для 1000 дітей», що втілює Громадська спілка «Українська мережа за права дитини», за підтримки Міністерства соціальної політики України, Національної соціальної сервісної служби України. 

Сайт розроблений громадською спілкою «Українська мережа за права дитини» в межах проєкту «Поверни Україну для всіх дітей» за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріали представляють позицію авторів і не обов’язково відображають позицію Міжнародного фонду «Відродження».
©2024 для ГС «Українська мережа за права дитини» (УМПД)
MEMO